Menu
Close
Платформа Розвитку Інновацій

Медіа центр

image description Статті
19 квітня 2018

Як виростити кластерну економіку з радянського світогляду

 

Дмитро Шестаков

Партнер Платформи Розвитку Інновацій

"Інноваційний процес – це пошук або створення механізмів розв’язання певної проблеми. Він виникає, коли ми вже розуміємо, яку саме проблему хочемо розв’язати, але поки не знаємо точно, як."

Матеріал перепубліковано із сайту Дім Інновацій

 

Інноваційний процес – це пошук або створення механізмів розв’язання певної проблеми. Він виникає, коли ми вже розуміємо, яку саме проблему хочемо розв’язати, але поки не знаємо точно, як.

Мабуть, усі погодяться з тим, що Україна має перейти до моделі інноваційної економіки (innovation driven economy). Це першочергова потреба. Але з чого ж починати?

Я вважаю, що починати слід зі змін у сфері освіти, бо, на мій погляд, з освітою у нас проблема. Сучасна освіта – це передусім розуміння базових тенденцій, взаємозв’язків та процесів. Її основна функція – навчити найліпших систем та методологій з розвитку тієї чи іншої галузі, навчити застосовуванню найкращих світових практик і надати розуміння того, що інформаційна гнучкість є невід’ємною складовою процесу безперервного навчання.

Я маю на увазі поглиблені знання, а не поверхневі, що базуються на прочитанні однієї-двох книг. Знаєте, як багато людей розуміються тепер на економіці, прочитавши «Сінгапурське диво» та «Стратегію блакитного океану»?

Якщо ми продовжимо нехтувати провідними практиками, то вже у найближчі 20 років опинимося у гіршій ситуації, ніж є зараз.

Тому передчасно говорити про механізми адаптації, коли ми навіть не розуміємо, що відбувається у нас під носом. Адаптація – це дія, а у нас поки домінує бездіяльність у цьому напрямку. Так, бізнес щось робить, але критичної маси ініціатив, необхідних для запуску процесу трансформації економіки, поки бракує. Коли це станеться, бізнес достукається до політикуму, адже ігнорувати море новітніх економічно-соціальних чинників буде нерозумно. Лише тоді у політикуму виникне невідкладне питання «Що робити?».

Загалом, це нормальний процес для країн, що розвиваються. Існування внутрішніх і зовнішніх чинників – здоровий стимул для розвитку країни. Але вони потребують комплексного опрацювання.

Зокрема, в Україні внутрішнім чинником є соціальне невдоволення, що постійно зростає. І недаремно. Представник програми розвитку ООН в Україні Ніл Уокер у 2017 р. заявив про критично велику частину нашого населення, яка живе за межею бідності, – це 60%! У рейтингу щасливих країн Україна перебуває на 137 місці зі 141 держави, між Туркменістаном і Єменом.

Зовнішній чинник – це загроза з боку сусіда на сході країни. Воєнний конфлікт із Росією є тригером розвитку, але остаточно цей чинник не став вирішальним. Потенціал для зміцнення національної свідомості, який був у 2014 р., втрачено.

Підґрунтям для подальшого розвитку буде або зовнішня загроза з боку Росії, або соціальна криза, тобто внутрішній чинник. Або ж ініціатором і двигуном прогресу виступить український бізнес. Інші альтернативи людство поки не вигадало.

Ключова методологія системного розвитку інновацій – це кластерна модель, яка полягає у реалізації потенціалу територій, а не індустрій. Це можливість бачити й думати більш глобально, залишивши радянські стандарти позаду.

Зараз ми мислимо такими поняттями, як «індустрія» або «сектор економіки». Але в сучасному середовищі межі стерті, секторів не існує. В епоху глобалізації важливо мати стратегічний підхід і конкурентні переваги, які засновано на ключових компетенціях, важливо мислити логікою value chain. Про сектори треба забути як про пережиток минулого.

Приклади такого підходу в Україні вже є. Хоча їх можна перелічити на пальцях. Деінде проглядаються поодинокі спроби у Києві, Львові, Харкові, Чернівцях, Житомирі тощо. В Чернівцях – це яблучний кластер, у Житомирі – деревообробний, а в Києві – Українське агентство кластерного розвитку «КЛАСТ-УА». У стінах Києво-Могилянської бізнес-школи було створено проект зі сприяння розвитку кластерів в Україні. Тобто ініціативи є. Але 95% з них не виживає через нестачу критичної маси однодумців. На жаль, наше середовище поки не сприяє інкубуванню подібних ініціатив. Роль двигуна тут може виконувати або держава, або бізнес. Більше нікому.

Коли ж говорити про розвиток інноваційної екосистеми, то вона розвивається досить слабко. Як живі приклади можна згадати UNIT.City, UA.RPA, Платформу Розвитку Інновацій та окремі інкубатори, скажімо, Reactor.ua та 1991. Я веду до того, що екосистему розвивати легше, ніж кластерну економіку, проте й вона розвивається повільно у нашому просторі.

Не треба будувати ілюзій стосовно допомоги Україні. Не треба чекати підтримки Європейського Союзу чи ще когось. Стан вітчизняної економіки – це наслідок нашої безвідповідальності та бездіяльності. Тож і виправляти ситуацію маємо самі.

З 2014 р. створено чимало ініціативних груп, агенцій та офісів. Усі працюють і пропонують робочі ідеї. Але головного Проектного офісу з координації інноваційних проектів, який би узгоджував їхню роботу, досі не існує.

Я вважаю, що для початку необхідно створити Проектний офіс і на першому етапі його існування зобов’язати займатися лише одним питанням. Це розробка найкращих міжнародних практик і адаптація їх до законодавчої регулятивної сфери України, що пов’язана з розвитком інноваційною діяльності. Також вважаю за потрібне надати такому офісу відповідний статус на рівні Кабінету Міністрів та Верховної Ради.

З усім іншим бізнес здатен упоратися самостійно.